Безпомічно вола безодня тіла,
Порожнє серце. Гомеричний сміх. Сьогодні я уперше не злетіла В холодне піднебесся рук твоїх.
* * * * * Ми повернули разом не в той бік. О, долі фарс, без усіляких правил! І суть не в тім, де ми були торік. Сьогодні вправно вчилися лукавить.
Ми руйнували небо залюбки, І непомітно опинились в хащі. Тобі моє кохання незруки, Але й мені воно, холодне, нащо?
Між нами вже нема китайських стін, У кожного тепер своя дорога... Як після бою: тут немає мін, Як на війні - є вбиті. Не без того...
* * * * * Якби ти знав, як ти мені світив, Скільком вікам цього б хватило світла. Як легко переходимо на "ти", Щоб у жертовнім вогнищі погрітись.
І від порад графині де Тримар "Як чоловічим серцем володіти" Я вибрала лише хмільний нектар І вірила: кохання - тільки квіти.
А потім розум, потім все пусте, А потім безпорадність і спокута, Але ж, не бравши сонячних фортець, Вважай життя у ланцюги закуте.
Якби ти знав, як ти мені світив, Щоночі й досі світлячками світиш. Я ще до тебе зможу перейти, Але чи варто пам'ять ворушити...
* * * * * Я в тебе вже нічого не прошу, Бо ти невзмозі справдить забаганки. І цуциком, як бачиш, не служу, У ролі незрадливї коханки. Я так далеко від землі живу, Куди не долетить сліпий шуліка. Там дике сонце дихає в траву, Там ще життя мені прибавить віку. Там все заради і за просто так... Там кожне слово в кришталевій вазі, Там зустріч призначає Зодіак Мені, як завше, на прудкім Пегасі. Я не наважусь навіть утекти Від себе із коханим чоловіком. Як бачиш, ти для мене не святий, Святий той вірш, що вип'ю замість ліків.
* * * * * Мов по лезу ножа, я до тебе прийду неприкаяна, У долонях твоїх загублю свого серця сліди. Ще наскільки років я любов'ю до тебе покарана, І втікаю від неї, й боюся її, як біди.
І чому все це так? Може, нам ще не пізно покаятись. Тільки де той алтар, що уміє любов розсудить. Зорі доль провідні, ви за те, мабуть, нас і караєте, Що цей світ без любові не можем собі уявить.
* * * * * Не залишай на самоті, З думками наодинці, Щоб я не збилася з путі У цім шаленім віці, Щоб я навчилась розрізнять Мою любов та зраду, Щоб не боялася сказать Тобі своєї правди. Візьми і розділи мій гріх, А чи залиш навіки. Чому кохаємо одних, А в інших просим ліки?..
P.S. Поетеса - Любов Геньба, збірка "Паралель"
Категория: Мои статьи | Добавил: fegura (20.08.2011)
|